За давніми переказами, Висячі Сади Семіраміди містилися на східному березі річки Євфрат, приблизно за 50 км від південного Багдада. Вони були побудовані для дружини вавилонського царя Навуходоносора IIСеміраміди, яка сумувала за горами та лісами своєї батьківщини.
Історія створення садів сягає давніх часів. Вавилонський цар Навуходоносор II (605–562 р. до н. е.) для боротьби проти головного ворога — Ассирії, війська якої двічі руйнували столицю держави Вавилон, уклав військовий союз із Кнаксаром, царем Мідії. Перемігши, вони розділили територію Ассирії між собою. Військовий союз був зміцнений одруженням Навуходоносора II із дочкою мідійського царя Амітіс.
Запорошений і шумний Вавилон, розташований на пустельній піщаній рівнині, не радував царицю, яка зросла в гористій і зеленій Мідії. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав звести «висячі сади».
Найточніші сучасні відомості про Сади походять від грецьких істориків, зокрема, Вероссуса й Діодоруса, але опис садів досить мізерний. Ось як описані сади в їх свідченнях[Джерело?]:
- Сад — чотирикутний, і кожна сторона його — чотири плетри завдовжки. Він складається з дугоподібних сховищ, які розташовано в шаховому порядку на зразок кубічним підставам. Сходження до верхньої тераси можливе сходами…
Манускрипти часів Навуходоносора не містять ніяких посилань на висячі сади, хоча в них дослідники виявили описи палацу міста Вавилона. Навіть ті історики, які дають докладні описи Висячих Садів, ніколи не бачили їх на власні очі[Джерело?]. Сучасні історики[Хто?] доводять, що коли солдати Олександра Македонського дісталися до родючих земель Месопотамії і побачили Вавилон, вони були вражені. Після повернення на батьківщину, вони розповіли про дивні сади й дерева в Месопотамії, про палац Навуходоносора, про Вавилонську вежу й зикурати. Ці оповіді розбурхали уяву поетів і давніх істориків, які змішали всі ці розповіді, щоб зробити одне з семи Чудес Світу.
В архітектурному плані Висячі Сади були пірамідою, що складалася з чотирьох ярусів — платформ, їх підтримували колони висотою до 25 м. Нижній ярус мав форму неправильного чотирикутника, найбільша сторона якого становила 42 м, найменша — 34 м. Щоб запобігти просочуванню поливної води, поверхню кожної платформи спочатку покривали шаром тростини, змішаної з асфальтом, потім двома шарами цегли, скріпленої гіпсовим розчином, поверх усього укладалися свинцеві плити. На них товстим шаром лежала родюча земля, куди було висаджене насіння різних трав, квітів, чагарників, дерев[Джерело?]. Піраміда нагадувала вічно квітучий зелений пагорб.
У порожнині однієї з колон вміщувалися труби, через які насоси цілодобово подавали воду з Євфрата на верхній ярус садів, звідки вона стікала (струмочками та невеликими водоспадами) й зрошувала рослини нижніх ярусів. Чудом здавалося дзюрчання води, тінь і прохолода серед дерев, завезених із далекої Мідії.
331 р. до н. е. війська Олександра Македонського захопили Вавилон. Уславлений полководець зробив місто столицею своєї величезної імперії. Після смерті Олександра (323 р. до н. е.) Вавилон поступово занепав. Сади були занедбані. Повені зруйнували цегельний підмурок колон, платформи обвалилися. Так загинуло одне з чудес світу.
Двадцяте століття відкрило деякі таємниці, довкола яких ходили легенди[Джерело?]. Археологи намагаються зібрати достатньо підтверджень, щоб зробити остаточні висновки про місце розташування садів, їх систему зрошування, про справжні причини їх появи.
Нині єдиний слід колись грандіозного пам'ятника інженерної думки — відкрита завдяки розкопкам Роберта Кольдевея 1898 року мережа пересічних траншей поблизу іракського міста Хілла (за 90 км від Багдада), у зрізах яких видно сліди напівзруйнованої кладки.
Немає коментарів:
Дописати коментар